Цілі: Виявити причини негативного ставлення учня до навчання, обговорити шляхи спільного рішення цієї проблеми, виробити лінію поведінки батьків у випадку емоційного зриву учня, викликаного надмірним навчальним навантаженням, анкетування на тему "Чи знають батьки внутрішній світ своєї дитини?"

Збори присвячуються рішенню проблеми «Ваша дитина стала погано вчитись. Що робити?». Необхідно:

З'ясувати, які причини поганого навчання.

Визначити, що робити в запущених випадках.

Поговорити про контакти й довіру в родинах і про шляхи встановлення контакту.

Поговорити про те, як увійти у світ дитини та втягти її в життя родини.

Знайти заходи впливу на дитину в родині.

Виробити лінію поведінки батьків у випадку зриву.

Дуже часто ми ставимо собі запитання, що сталось, чому дитина, яка, узагалі, непогано вчиться, стала одержувати погані оцінки.

Батьки скаржаться: «Не знаю, що з ним робити?». Учителі дивуються. Спробуємо разом дати відповідь на ці запитання й вирішити цю проблему.

1. Ваша дитина погано вчиться. А як ви думаєте, чому дитина погано вчиться? (Дати час батькам подумати дві хвилини.)

Вона не вміє вчитись.

Вона не бажає вчитись.

Це два етапи одного процесу. Дитина не хоче вчитись, тому що не вміє це робити. І щоби перший етап не перейшов у другий, необхідне своєчасне втручання старших.

Є у класі учень. У початковій школі він учився непогано, виїжджав на своїй рідкій пам'яті. Що на уроці почує, усе слово у слово й запам'ятає. А прийоми навчальної роботи й узагалі всі ланки навчальної діяльності, тобто навички навчальної праці, він не освоює. У міру переходу із класу у клас обсяг і труднощі матеріалу зростали, справитися з ними, спираючись тільки на пам'ять, стало неможливо. Батьки спохватились пізно. З перших невдач у навчанні складається стійка ворожість до навчання. З'явились конфлікти з батьками.

Приклад: у газеті опублікували лист дівчинки, яка написала в редакцію про своє небажання жити.

Кореспондент розібрався в ситуації. Удома Олю б'ють. Б'ють за погані оцінки. Ні, це відбувається не часто. Вона порахувала: три-чотири рази на рік. Але після цього вона постійно згадує, як її били, і постійно думає про те, як будуть бити знову.

Перший раз це сталось у 4-му класі. Оля вчилась добре і раптом - двійка. Тоді вперше мама вдарила Олю. Ударила не раз і не два. Скінчилось тим, що Оля злякалась. Страх же, як відомо, ніколи не оселяється в душі людини поодинці, слідом за страхом прийшла неправда.

Це типовий випадок, 4-й клас зазвичай є рубежем, коли старі прийоми виявляються недостатніми. І якщо дитина, яка добре вчилась, раптом приносить двійку, нічого страшного в цьому немає, але це сигнал, що дитина не може справитися зі своїми труднощами і їй потрібна допомога. Але батьки знайшли найпростіше пояснення - заледащала!

Застосували примусовий захід, навіть рукоприкладство. До чого це призвело? Дівчинка всі зусилля стала спрямовувати не на те, щоб якось навчитися справлятися зі шкільними труднощами, а не шукати можливостей уникнути покарання. Неправда, обман, вирвані сторінки зі щоденника. Ну а про внутрішній стан дівчинки можна не казати. У родині виникла тупикова ситуація - конфлікт. Як же його розв'язати?

Якщо ваша дитина не вміє плавати, то треба учити її цьому, а не докоряти постійно, що вона не вміє плавати, чи постійно говорити про необхідність цього за допомогою ременя. Якщо дитина не вміє спуститися з гори на лижах, то її варто відвести в лижну секцію або самому навчити, а не розтлумачувати замість цього, як погано не володіти лижами та заважати їй зустрічатися з друзями через те, що вона не вміє кататись на лижах. А що ж ми робимо, коли дитина не може вчитись, тобто одержує «2» і «3»? Караємо, лаємо, б'ємо.

То що ж ми повинні робити? Якщо ми бачимо, що в дитини відсутня яка-небудь навичка (читання, переказ, складання плану, виділення головного, обчислювальні навички), треба зайнятись виробленням цієї навички й у жодному разі не карати за це. І не читати нотації. Дитина зненавидить таке катування, і в неї з'явиться ворожість до всього, що з цим пов'язане: до школи, до навчання, до вас особисто. І ось тут, утративши контакт і довіру, ви можете «наламати дров».

2. Що ж можна зробити в запущених випадках, коли небажання вчитися придбало стійкий характер? (Батькам на міркування дві хвилини.)

Озброїтись терпінням і пам'ятати, що на виправлення ситуації буде потрібно багато часу. І мова вже йде більше про переробку особистості, ніж про нормування тих чи інших навичок і вмінь.

Підліток - це вже багато в чому сформована людина; якщо в нього негативне ставлення до навчання, він зазвичай чинить сильний опір спробам примусити його займатись. Тому покарання, скандали, як правило, ведуть до поглиблення конфлікту, розриву з родиною, а не до вироблення звички до регулярних занять.

Тут треба пам'ятати, що учень, який не бажає вчитись, є страждаючою стороною. Постійний конфлікт із батьками, з учителями, зневажливе ставлення з боку однокласників - це не по плечу підліткові. Тому і з'являються такі думки: «Мені не хочеться жити».

У такі хвилини підліток з радістю готовий прийняти протягнену йому руку. Він готовий вхопитися за надію, вийти із глухого кута. У цей момент він відкритий, не намагається відгородитись брутальністю (напускною), мовчанням, готовий повірити дорослим, навіть якщо він уже зневірився в них і ставиться до них (у глибині душі), як до якогось ворожого племені.

Ось тут-то ви й маєте можливість залучити підлітка на свою сторону, зробити своїм союзником - установити контакт.

ПРОБЛЕМА КОНТАКТУ Й ДОВІРИ

Контакт і довіра у школярів, які не бажають учитись, - рідке явище. Виникнення у школярів негативного ставлення до навчання пов'язане з тими чи іншими помилками батьків (як правило). У результаті пропадають контакт і довіра до батьків, і відносини між дітьми й батьками характеризуються як конфліктні або байдужі.

Тому починати роботу треба з установлення контакту й довіри.

3. Які шляхи встановлення цієї довіри? Як ви думаєте? (Батькам на міркування дві хвилини.)

Перестати дитину «пиляти», тобто читати нотації.

Відмовитись від скандалів і покарань.

На жаль, деяким батькам це уявляється потуранням, заохоченням небажання вчитись.

Спробуйте уявити собі: у вас на роботі щось погано виходить або ви в чомусь «проштрафились». І ось вам місяць за місяцем товариші по службі кажуть при кожному зручному випадку про це. Тоді ви зрозумієте, як себе в подібній ситуації повинен відчувати школяр. Ми, дорослі, напевно, дуже скоро подали б заяву про звільнення «за власним бажанням». Школяр не може дозволити собі нічого подібного. Але в нього нерідко виникає бажання зробити щось не занадто приємне тому, хто його безупинно травмує. А оскільки подібні можливості у відношенні власних батьків у нього не дуже великі, то найпростіше в такому випадку - це не виконувати їх вимоги, ті самі, через які батьки так виходять із себе.

ВИЯВЛЕННЯ ПРИЧИН

Після того як довіра досягнута, можна починати розбиратись у причинах небажання вчитись, яке виникло в дитини.

Основною причиною може бути наявність дефектів чи не сформованість навчальної діяльності.

Допущені помилки виховання, що ведуть до одного: невміння робити те, що треба, усупереч тому, що хочеться.

Велику роль у вихованні цього вміння може зіграти спільна діяльність школярів і батьків.

У міру того як налагоджується спільна діяльність, починають проростати й укоренятись паростки довіри, виправляються найбільш грубі виховні помилки, допущені в більш ранньому віці. А в міру формування довіри поступово проясняються причини негативного ставлення дитини до навчання.

І останнє питання: заходи впливу в родині, як у випадку не сформованості навчальної діяльності, так і у випадку невміння примушувати себе робити те, що треба.

Обидва випадки в житті тісно переплетені. Тому будемо розглядати два варіанти впливу на дитину одночасно із двох напрямів.

1-й варіант: батьки добре знають досліджуваний за шкільною програмою матеріал і можуть допомогти підліткові засвоїти його.

Як ми вже казали, невдачі в навчанні переживаються дуже болісно, хоча й у затаєному вигляді. І діти готові прийняти руку допомоги. І у випадку, якщо підліток бачить у контролі батьків саме запропоновану допомогу, а не спробу обмеження його особистості й достоїнства, він погоджується на нього без опору. Але для цього потрібний високий ступінь довіри.

Підліток дозволяє контролювати свої навчальні справи, коли бачить прояви дружби та зацікавленості.

2-й варіант - це просто відповідне сполучення характерів.

Сильний. Владний характер у кого-небудь із батьків виробляє в дітей звичку до підпорядкування. У цьому випадку підліток піде на встановлений над ним контроль без радості, без надії на щось хороше, знаючи, що опір марний. Це не кращий спосіб, але його не треба відмітати.

У будь-якому випадку батьки можуть перейти на:

1) систему щоденної перевірки приготовлених уроків;

2) установлення контакту зі школою;

3) дотримання особливої тактовності. Пам'ятайте, хоч контакт і встановлений, але при переході до навчальної діяльності в дитини можуть виникнути сторожкість і недовіра. Тому перевірку уроків не можна проводити на рівні конфлікту, завершувати розносом. Адже в дитини немає ні прагнення, ані звички до систематичної роботи, і те, що, на ваш погляд, зроблено погано, насправді може бути зроблене навряд чи не на верхній межі сьогоднішніх можливостей школяра. Не очікуйте негайних успіхів. Не впадайте у зневіру й у відчай, якщо не бачите жодного прогресу. Тут можуть бути і злети, й падіння, й топтання на місці. Кілька років тому ви пропустили нагоду, тепер доведеться потрудитись.

А як бути, якщо дитина пручається контролю, тому що бачить у ньому щось образливе для себе?

Перше. Допомагайте тоді, коли дитина сама звертається по неї.

Друге. Будьте уважними, чуйними, щоби прийти на допомогу. Коли дитина просить про це, але прохання прикрите напускною бравадою типу: «Щось у мене задача не виходить. Але нічого, після вечері розберусь». Або «Ми сьогодні проходили тему, мені вона видалася складнішою, ніж попередня». Такі заяви можуть бути запеклим закликом про допомогу, дитина не може відкрито просити й у той же час сподівається, що дорослі здогадаються і запропонують свою допомогу самі.

Третє. Відкладайте свої справи, щоб надати дитині допомогу в навчанні. Щоб допомогти перебороти відразу до навчання, треба віддавати перевагу цій справі.

Четверте. Незважаючи на те, що ініціатива повинна виходити від дитини, дорослий повинен періодично пропонувати свою допомогу на тривалий, але все-таки обмежений час.

Якщо дитина не прийняла вашу допомогу, тут немає місця для образи. Через якийсь час повторіть пропозицію.

Якщо дитина погодилась, то спільні заняття повинні тривати рівно стільки, скільки обговорено. Інакше може відбутися зрив, тому що дитина не звикла до систематичної праці.

І, нарешті, останнє. Якою повинна бути правильна лінія поведінки батьків у випадку зриву? Давайте разом виробимо цю лінію (батькам на міркування дві хвилини).

Доброзичлива підтримка кожного, хоча б і слабкого, успіху, витримка та спокій у випадку зриву, а вони неминучі, ось правильна лінія поведінки батьків у таких випадках.